• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Краєзнавство
• Письменники та поети Ізмаїла
• Євген Маслов

Євген Маслов

Людей, які пишуть вірші, нескінченно багато. Справжніх поетів - одиниці. Що у поета на душі? Чим він готовий поділитися з читачем , заглибленим в газетно- журнальний і телевізійно- інтернетний бум?

Справжня поезія починається з біографії її творця, з характеру поета, з накопичення духовних багатств, з уміння стати проти суєті днів і покірності обставинам, з уникнення примітивності і відсталості буття.

Євген Анатолійович Маслов народився в 1949 році в далекому і спекотному Узбекистані. Місто Каган, що в кількох кілометрах від стародавньої Бухари, відомий як великий залізно дорожній вузол. Мама Євгена, Ганна Іванівна, була медсестрою місцевої лікарні. Отця, солдата Великої Вітчизняної війни, Женя позбувся рано: Анатолій Григорович помер від військових ран, коли синові було трохи більше 2 -х років. Отця замінив вітчим - Ісмаїл Мамедович Зульфігаров, людина важкої долі, але найвищих душевних якостей, що став, як зізнається сам Євген, одним з найдорожчих людей в його житті.

Після закінчення школи в 1968 році Є. Маслов вступив на факультет російської філології Бухарського госпедінстітута (нині університету). Сюди його привела гуманітарна жилка, любов до поезії, перші досліди власного літературного письменництва. По закінченні інституту Євген працював вчителем російської мови у сільській школі сел. Кумушкент Вабкентского району. Потім служив в армії, півтора року працював у Каганському районній газеті, де отримав перші навички журналістської праці.

У 1975 році приїхав на постійне проживання на Україну, в місто Ізмаїл, і ось вже 35 років трудиться на ниві журналістики: спочатку в районній газеті, а потім - в обласній газеті «Одеські вісті» як власкора по Ізмаїлу та Ізмаїльському району.

***

Творчість Євгена Маслова - це поезія неспокійною душі, стверджує вона гідність чи непорушну самоцінність людини. Поет гранично чуток, часом афористичний. Такому віршу не можна не вірити:

Я ни о чем на свете не жалею.
Хотя о многом разном сожалею.
И очень неустойчивы весы.
А жизнь идёт. И тикают часы.

Вірші поета не можна читати, спішно перевертаючи сторінки, адже багато чого пройде повз очей і серця. Це довірчий розмову з читачами про те, як живе людина, це його нагальна потреба бути почутим у світі людей:

Как много хочется порой друзьям сказать!
Как жаль, что часто мы друзей не слышим.
Нет, незачем от правды ускользать.
Но просит истина сказать об этом тише.

Зі спогадів поета мимоволі випливають читацькі, власні, хай не буквально схожі, але родинні за забарвленням і відсвіт асоціації. Це єднання з ліричним героєм, це бачення життя в її подробицях, без яких не усвідомлюється значущості картини буття , що так привертає читача в поезії:

И будет мир, как на ладони, Жизнь
до конца прочтет мудрец. И лишь
вздохнёт он беспокойно. И взглянет -
строго, как отец, Сказав: - Как
много мы теряем, Как часто не
туда идём. Как часто ад считаем
раем, Как долго ищем. Долго ждём.

Рядки про життя, кохання, дружбу, пильну увагу до тонких і глибинним переживанням людини, естетичні та моральні проблеми - все хвилює Є. Маслова. І прагнення до відточеної музикальності. Адже поет не мислить свого буття без музики, вона - одна з улюблених віршованих тим учасника цієї збірки:

И вновь надрывное каприччо Паганини
Ворвалось в сердце и скрутило прозу быта,
Враз опрокинуты помпезность будуара,
И дикость, и безжалостность привычки...

Незнищенна, болісна і всепоглинаюча ніжність до отчого дому, до спогадів дитинства і юності - один берег. Інший же берег - зріле свідомість поета, для якого Ізмаїл став містом людської і професійної досконалості, містом , призначеним самою долею. І між цими берегами - Міст як сполучна ланка, як нерозривність усього життя:

Край привольный! Здесь, в дельте Дуная,
Слишком много сошлось и сплелось.
Доля-долюшка наша земная,
Где же проходит душевная ось?
В Придунайских краях многоплемъя?
Иль в далёкой, давнишней стране,
Где в пустыне - моё откровенье,
Город детства — как в сказочном сне?
Где мечети во славу пророка,
Где, сквозь плавь полуденной жары,
Чары древности, чары Востока,
Чары старой, как мир, Бухары?

Пам'ять про Узбекистан спонукала Євгена Маслова звернутися до творчості народного поета цієї країни Абдулли Аріпова. Е. Маслов із захопленням переводить його поезію, вважаючи, що шедеври сучасного узбецького класика повинні стати доступними кожному читаючому людині, а почуття поета повинні стати його власними почуттями незалежно від території проживання.

Євген Анатолійович перевів кращі твори Аріпова, серед яких: « Слухаючи Муножот ...», «Карагач», «Смерть любові», «Життя», «Золота рибка» та інші. Безумовно, незабутню експресію вірша в російській варіанті перекладач зміг створити, лише добре знаючи історію і побут узбецького народу, лише проявляючи граничне повагу до тих, з ким були пройдені пліч -о- пліч щасливі роки життя в Узбекистані.

Творчість «узбецького ліпованіна», як називає себе Е. Маслов, високо оцінено в Узбекистані: в обласній газеті «Бухарський вісник» (05.09.2009) надруковано статтю про його життєвий і творчий шлях, а в республіканському літературно - мистецькому журналі «Зірка Сходу» (№ 3, 2009) - добірка віршів і перекладів.

Підвладна йому і проза. Задушевне есе «Де жа вю» - це невимушені спогади про дитинство, про рідне Кагане, це живі, аж ніяк не вигадані образи, написані влучним поглядом небайдужої людини.

Радує Е. Маслов і маленького читача. У його дитячих віршах і казках - несподівані образи і інтригуюча фабула, але при цьому - ненав'язлива повчальність, без якої дитяча література втрачає свою чарівність.

Творчість стала символом не тільки зв'язку минулого життя автора з справжньої, а й надійним єднанням поета, перекладача, есеїста і казкаря Е. Маслова з читачем, що тримає в руках це видання. І картини життя, відчуття повної неподільності з часом і простором, передані автором, не залишають нікого байдужими:

И пусть летит над плёсами Дуная
Мой ангел птицей в знойной синеве.
Когда мираж из снов моих растает,
Я расстелюсь туманом по траве.

Замира Хасанова,
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри російської філології
Бухарського держуніверситету (Республіка Узбекистан )