• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Краєзнавство
• Письменники та поети Ізмаїла
• Сергій Льовін

Сергій Льовін

«Сергій Льовін. Народився 09. 11. 1955 р. у м. Ізмаїл. Входження в літературно-мистецьке життя поета-барда Сергія Льовіна може видатись, на перший погляд, дещо незвичним. Професійно словесністю ніколи не займався, філологічної освіти не здобував. Проте ще з дитинства захоплювався малюванням, складанням віршів, грою на музичних інструментах (акордеоні, гітарі, балалайці).

У 1980 закінчив із відзнакою Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище. Під час навчання виступав у складі ВІА «Балада» (соло-гітара). Потім були роки служби та навчання у військах, Національній академії оборони України.

Кадровий військовий, полковник, вірний усе життя армійській службі, він, водночас, ніколи не полишав поезії та музики. Автор трьох поетичних збірок віршів і пісень: «Зажечь рассвет» (Одеса, 2001), «Найти себя» (Київ, 2012), «Життя на зламі» (Київ, 2023). (Друга та третя збірка – українською та російською мовами).

Проблемно-тематичний спектр творчості Льовіна назагал різноплановий: багатогранність світу, філософські роздуми про вічні проблеми (добро/зло, честь/безчестя, мужність/зрада), армійське буття, сокровенні почуття й переживання. В його ліричних одкровеннях рельєфно прочитуються фольклорно-літературні асоціації. Значний пласт творчого доробку митця присвячено рідним пракореням (Ізмаїлу, Дунаю) та спогадам про дорогі серцю краєвиди. Очевидним є й широкий діапазон тональностей – від романтично піднесеного пафосу, що інколи межує з одописанням, і до позірної заангажованості тривіальними речами та укоріненням у насущну буденність, подекуди із гумористично-жартівливими вкрапленнями. Проте переважно поет виявляє граничну щирість душі, відкритість до світу, до відвертого діалогу з читачем. Тому й закономірним є глибокий ліризм його рефлексій та одкровень, що визначає стильову домінанту творчої манери. Наскрізний імпульс настроєвості віршів повсякчас підсилюється органічним відчуттям ритму, мелодики вислову.

В особі Льовіна щасливо поєднався хист проникливого лірика й талановитого музиканта. Більшість його текстів покладено на музику самим поетом. Він є учасником, лауреатом та членом журі багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів поезії та авторської пісні. В його доробку чотири студійні («Миражи», «По струне – к сердцу», «Позвольте на Вас наглядеться», «Жизни истоки») і чотири нестудійні альбоми («Наш путь», «Дорисуй лето», «За рюмкой чая», «Ожидание перемен»). На пісні поета знято фільми, відеокліпи, записано теле- і радіопередачі на студіях Києва, Одеси та Ізмаїла («УТ-1», «Гравіс», ЦТРС Міністерства оборони України, «МОРСКОЙ РЕГИОН», студія «БРАВО», Ізмаїльське ТБ, «Українське радіо»). Вірші Сергія Льовіна перекладено українською та французькою мовами, видавалися у багатьох газетах, журналах та поетичних збірках...».

Із невиданої через повномасштабну війну Росії проти України антології «Трезуб Дуная» російськомовних поетів Придунав’я, серія «Поезія Буджака» (випуск 4)

Творчість Сергія Льовіна

УКРАЇНА ЄДИНА*

От эпохи великих князей до космической эры,

От Полесья до Черного моря – особый удел:

Перекресток дорог и обитель несломленной веры,

Вдохновенья источник и слов начинанье, и дел.

Приспів:

Україна єдина –

Це моя Батьківщина.

Від Карпат до Донбасу

Відлік київський часу.

Украина единая –

Над степями, долинами

Небо настежь распахнуто

И жнивьем ветры пахнут так.

І куди б не літав я, додому покличуть лелеки,

І яких би не чув, а найкращі є рідні пісні.

Я запрошую друзів з країн і близьких, і далеких

Восени – на врожай, за новим відчуттям – навесні.

Приспів.

Я люблю эту вечную землю в любую погоду,

Я последние силы отдам, чтоб стояла она.

И несут сокровенные думы днепровские воды,

И зовет черноморская чайка, и шепчет волна.

Приспів.

Нас єднає намистом велика козацька родина,

Наші груди наповнює вітер свободи п'янкий.

І цвіте над криницею рясно червона калина,

І рушник кожній хаті дарує свій гомін дзвінкий.

Приспів.

2002, 2019

* К одноименному Открытому конкурсу программ региональных телерадиоорганизаций в Одессе.

РОДНАЯ СТОРОНКА

Задремали, разлегшись вдоль речки,

Притомившиеся холмы.

Под лягушачий хор недалече

Куликов зазвучали псалмы.

И укрыло накидкой багряной

Заходящее солнце лесок,

И на травы небесною манной

Пали сумерки, выдержав срок.

Где-то плещется серая утка

И теплом завлекает костер,

Поплавок, в ожидании чутком,

Терпелив и чертовски хитер.

Здесь, у берега, в месте укромном

Нас прикроет высокий камыш.

Накупавшись, о многом мы вспомним

Под ухи ароматную тишь.

Кто расскажет о славной рыбалке,

Что свалилась подарком на днях,

Кто откроет секрет о русалке,

Оказавшейся в чьих-то сетях.

Наши песни звучать будут звонко –

И твориться начнут чудеса.

Сохрани же, родная сторонка,

Наших душ молодых голоса.

1991

ЛЕТО 70-ГО В БРЭИЛЕ

Юное, милое

Лето в Брэиле, где

Брызги дунайской воды,

Улочки людные,

Речи пречудные,

Скрипки валашской лады.

Кляссер для марок,

Картина в подарок,

Встреч и событий галоп,

Галстуки модные,

Взгляды свободные,

Жизнь – ароматный сироп.

Кофе с сигарами

Группами, парами,

Мяч – хоть к ноге привяжи,

Хлопоты дедушки,

Локоны девушки,

Писем – свои тиражи.

2000, 2021

ЗДРАВСТВУЙ, ГОРОД НА РЕКЕ!

(К 200-летию штурма крепости Измаил)

Был здесь раньше древний Смил,

А сегодня Измаил

Протянул объятия Дунаю.

По гудкам, в порту, речным

И воротам крепостным

Я за сотни верст его узнаю.

Храбрый воин Святослав,

Здесь однажды побывав,

Собирался возвести столицу

В наших солнечных местах,

А, вот, Момот не за страх,

А за совесть охранял границу.

Мчат стремительно века

В сети Смила-рыбака,

Полные походов и сражений.

Запорожцы-казаки

И дунайцы-моряки

Попадали в них без сожалений.

Там, где степи сушат взор

И рогоз плетет узор,

Прорубил окно в Европу с юга

Атаман Иван Сирко,

А, со временем, Тучков

Город основал – его заслуга.

Флаг Свободы поднимал

Ипсиланти генерал,

Подружил со славою Суворов.

Котляревский же у нас

Слышал, кажется, не раз

Марса с милой Музой разговоры.

В междуречье у озер

Разводить души костер

Обожали (и Буджак не против)

Гости из краев и стран

Ближних, дальних – каждый зван –

Коцюбинский, Пушкин, Байрон, Ботев.

В изумрудной дымке дня

Поприветствуют меня

Купола Покровского собора.

Обойду турецкий ров –

Пригласит во глубь веков

Старая мечеть у косогора.

Здравствуй, город на реке!

И в далеком далеке,

И вблизи тебя я воспеваю.

Где бы ни был, в час любой,

Мой родной, перед тобой

Шляпу я с почтением снимаю.

1991, 2021

НАША ОСЕНЬ

Что нам осень подарила

Знаем только мы с тобой –

По ночному Измаилу

Провожал тебя домой.

Звезды падали, сгорая,

И фонарь мигал вослед.

Путь вдоль берега Дуная –

Это путь меж «да» и «нет».

Припев: Ах, эта осень нас с тобой уносит

Туда, где ночью не уснуть опять.

Ах, эта осень нас с тобою просит

Не забывать ее, не забывать.

И лукаво улыбалась

Любопытная луна:

Ей такая роль досталась –

Тайны все хранит она.

Пусть зима, как неизбежность,

Эту осень заметет,

Берегу твою я нежность,

Образ твой во мне живет.

Припев.

1995

ВСЕГДА ВОЗВРАЩАЮСЬ ДОМОЙ

Пусть декабрь перекроет дороги пургой,

А июль крымским солнцем поманит,

Будь у райских ворот я одною ногой,

Но другая сюда перетянет.

Где б я ни был, всегда возвращаюсь домой,

Чтобы Родиной душу наполнить,

Чтоб услышать поющий дунайский прибой

И опять, расставаясь, напомнить:

Припев:

Измаил, я с тобой не прощаюсь навек,

И в любви не иссякнут признанья.

Просто жизнь продолжает свой спринтерский бег,

И я вновь говорю: «До свиданья!»

Что поделать, у каждого доля своя:

Одного держит цепью на месте,

А другого бросает в чужие края

И по письмам дозирует вести.

Вот и мне все покоя никак не дает,

Уж куда только ни засылала.

Но не сладок чужбины искусственный мед –

И опять я твержу все сначала:

Припев.

Здесь от дел и от праздников не устаю,

А дышу – не могу надышаться.

И желанья, и мысли в бессменном строю:

Им в Краю бессарабском – по двадцать.

Отошел от причала, трубя, теплоход,

Чтоб вернуться когда-нибудь снова.

Так и я, отправляясь в свой дальний поход,

Повторяю всегда слово в слово:

Припев.

1995

У СТЕН УСПЕНСКОЙ ЦЕРКВИ В ИЗМАИЛЕ

Остров памяти – церковь Успенская

И о павших в великом сражении,

И о вере, гонимой забвением,

И морозами взятой крещенскими.

Сколько их, здесь навеки оставшихся,

«Середой Земли руськой»* всех принятых

И волнами беспамятства вымытых,

Под ветрами безверья распавшихся?

Остров совести – крик один, пост один

В море стонов, к прозренью взывающих,

Я стою пред тобой, умирающим,

И молю: «Сохрани тебя, Господи».

1997

* Из изречения киевского князя Святослава о крае в низовье Дуная: «То есть середа в Земле моей».

ИЗМАИЛЬСКАЯ СКАЗКА

В N-ном веке в Измаиле

Дед и Баба жили-были.

Жили-были, вроде бы, в охотку.

Баба то в саду с мотыгой,

То варила мамалыгу,

Дед ловил дунайскую селедку.

Спел ячмень, заря вставала,

Но чего-то не хватало

Бабе в трех привычных измереньях.

То ли Рыбки золотой,

То ли Курочки рябой,

А, быть может, чудного мгновенья.

Ей бы радоваться жизни,

Да мешает нрав капризный,

А еще ведь Внучка подрастает.

Что им Репка в огороде,

Сарафан давай по моде

И на белом пароходе по Дунаю.

И пошел Старик по свету

Помощи искать, совету

У Катигорошка и Жар-птицы.

Хитрый Петер, Фэт-Фрумос*

Лбами бились о вопрос:

Как же сделать явью то, что снится?

А Старухе шепчет Ветер:

«Дед Ягу, наверно, встретил

Или Леший пригласил на пиво...»

Стала Баба бить тревогу,

Сразу бросилась в дорогу

И пропажу отыскала живо.

И стоит зимой и летом

Тот же дом под очеретом,

Где всегда есть и вино, и сало.

В N-ном веке я там был,

Вдоволь ел и в меру пил.

По усам текло и в рот попало.

2003

* Герои украинских, русских, болгарских и молдавских сказок.

НАВАЛА

І знов нескінченна ординська навала:

Здригається, стогне від болю земля.

Диявола посмішка дика, зухвала

Гримить, надсилає «дарунки кремля».

Для Бучі, для міста той Діви Марії,

Яку повсякчасно шанує весь світ.

Ламає безжалісно крила у «Мрії»,

Гвалтує, грабує та знищує рід.

І знов моя ненька квітуча палає,

І матері крики, і сльози дитя,

І мін на полях сумнозвісні врожаї,

І батьківська кров за майбутнє життя.

І рай на землі обертається пеклом,

І вдень завивання сирен, і вночі.

В підвалах, метро, бомбосховищах смеркло

І присмак калюжі у роті гірчить.

І знов Україна, як брама Європи,

Рятує чужих дідусів та бабусь.

Прийде Одіссей, оживе Пенелопа…

Я вірю, відродиться Київська Русь.

28 червня 2022

ЖИТТЯ НА ЗЛАМІ

Нам випало жити на зламі століть,

Де іноді чути, як скеля тремтить

Від вітру щоденних, вражаючих змін:

Він тих, хто прозрів, піднімає з колін.

Нам випало жити на зламі епох,

Де кожен собі і володар, і бог,

А хто був рабом та супутником смут,

Отримав можливість звільнитись від пут.

Нам випало жити на зламі світів,

Де зло та добро бачать з різних кутів,

Де злам по кордонах, в ділах та словах,

В серцях розфарбованих та головах.

Нам випало жити на зламі життя

За мить до «прильоту», за крок в небуття,

Де в кожного кроку є спроба одна,

Де в кожної миті найвища ціна.

2022

КОЛИ ПРАВДА ЗА НАМИ

Відомо: де тонко, там рветься ланцюг.
Нарешті дізнались: хто ворог, хто друг,
Хто потайки точить сокиру на нас,
Хто ділиться з нами останнім в цей час.

Хто здатен в окопах сирих на дива,
Хто з нами «Червону калину» співа,
А хто, скаженіючи, бреше, як пес,
Для кого пожежа чиясь – лиш процес.

І плавляться мізки, холонуть серця,
Безглуздю вандалів не видно кінця.
Чорніють поля від орди сарани
І збільшує оберти потяг війни.

Але до Свободи не стримати рух,
Незламний – в боях загартований дух.
І кожен наш воїн став вартий сімох,
Бо правда за нами, бо з нами сам Бог.

2022, 2023

ДЖЕРЕЛА ЖИТТЯ

(Гімн Ізмаїлу)

Хтось нам каже: "Життя починалось зі Сходу Близького",
Хтось знаходить в Америці витоки роду людського
Інші - там, де в обіймах зірок мирно сплять Гімалаї,
Втім, початок всього, безперечно, на Нижнім Дунаї.

Ізмаїл - заспіває протяжний гудок теплоходу,
Ізмаїл - запевняють Собору Покровського сходи,
Ізмаїл - листя саду вальсує під тиші малюнок,
Ізмаїл, ти душі моїй крила і серцю дарунок.

Хвилі пам'яті, начебто сивого хвилі Дунаю,
Омивають все те, без чого себе не уявляю,
Воскресають знайомі обличчя, залишені речі,
По кварталах дитинства дають прогулятись під вечір.

На буджацьких базарах не складно блукати у мовах,
Що пурхають собі, мов птахи, у природніх умовах.
Ось молдовська злітає повільно, а там гагаузька
І покличуть кудись українська, болгарська і руська.

Хто, хоч раз, Придунав'є відвідав, той знає напевно,
Що побачив і Плавні, і степ золотий не даремно.
Той, хто спробував напій богів - Бесарабії вина,
Для того по коліна моря та слухняні вершини.

1992, 2023