• Вы находитесь здесь:

• Главная
• Писатели и поэты нашего края
• Тамила Кибкало

Автобиография Тамилы Кибкало

Я не поет,
я тільки літописець,
Мережу на листках події днів
І часто плачу з того, що я бачу
Від баченого боляче мені.
Таміла КИБКАЛО

Мой прадед Николай Кибкало и прабабушка Татьяна родом из села Кобеляки Полтавской губернии. Имели пятерых сыновей и одну дочь Дарью. В конце XIX века переселились на Харьковщину, где земля была дешевле, потому что должны были женить сыновей- красавцев Семена, Алексея, Ивана, Иосифа и Кирилла и дать надел земли для хозяйство каждому.

Иосиф (в будущем мой дед) женился на девушке из соседнего села Насте Олийникивне . Но не долгим была та женитьба, потому что она умерла от воспаления легких, оставив молодому вдовцу трехлетнего сына Алексея (в будущем моего отца).

... І не забуть мені ніколи тих доріг,
Де синім полум'ям палав Петрів батіг,
Де батечко казав мені: "Таміло,
Вчись на поета, з тебе буде діло."

Роки спливли, мов повінь весняна,
Давно вже він під дубом спочиває,
А серце батькові відлунює слова
І батькову пораду пам'ятає...

Мои родители Алексей Иосифович и Галина Мартыновна знали много народных песен, сказок, ценили остроумное народное слово. А уже хорошо пели, об этом до сих пор вспоминают наши односельчане.

Я родилась в живописном селе на Харьковщине в августе 1937 года и была второй дочерью в семье.

Детства крылья сожжены войной.

После окончания средней школы стала студенткой Мелитопольского государственного педагогического института. Через пять лет получила диплом учителя химии и биологии и по комсомольской путевке поехала на целину. В 1964 году приехала в Измаил к сестре и навеки приросла сердцем к красоте Придунайского края. В Измаиле 22 года работала преподавателем кафедры химии общетехническом факультете Одесского технологического института холодильной промышленности.

Стихи начала писать после сорока лет. Автор многих детских книжек- раскрасок.

В 1991 году при Измаильском литобъединении организовала молодежный музыкально - поэтический клуб «Причал». Часто посещаю школы и имею большую радость от общения с учениками. Составляю стихи к детским рисункам.

Желаю всем здоровья, мира и любви.
Тамила Кибкало

Стихотворения Тамилы Кибкало

До читача

З моїх страждань народяться пісні.
Веселі чи сумні — не знаю.
Цвісти в них будуть квіти весняні
На березі блакитного Дунаю.
В них подих вітру і пташиний спів,
Стук дятла на старій осиці
І шелест листя змішаних лісів,
І все, що в кольорових снах насниться,
І все, що бачу я тут наяву,
Бо в Придунав'ї вже давно живу
На грішній і святій землі,
Де губляться зірки в густій імлі,
Де сонце восени гаряче,
Де горлиця радіє й плаче.
А що віщує? Радість чи біду,
Коли на зустріч з читачем іду?

Весна на Дунаї

Квітує весела весна на Дунаї,
У вербах зелених зозуля кує,
А сонце сміється, і сміх його ллється
На квіти, на трави, на серце моє.
І серце, мов пташка, весною радіє,
Вбирає у себе ранкову красу.
На крилах натхнення, на крилах надії
Красу усім дітям у пісні несу.

На морвокзалі
Ансамблю «Кобзарська дума» присвячую

Вдень цей вересневий
Знов вернулось літо,
Сонце припікало, як сковорода,
А на морвокзалі
Пломеніли квіти,
І поміст гойдала річкова вода.
В залах продавали,
В залах купували,
Чулися розмови, не жаліли слів.
А жінки співали,
З вітром розмовляли,
І летів за обрій той чудовий спів.
Слухали їх верби,
Береги і хвилі,
Обіймало сонце із усіх сторін...
Золоті таланти,
Кобзарочки милі,
За пісні чарівні
Мій земний уклін.

Моє село

Моє село Очеретяне —
Село українське, звичайне.
Біленькі хати у садках,
І очерет в ріжку ставка.
Стрункі тополі край села,
Мов вартові, стоять в дозорі.
Для мене починалась звідціля
Моя країна неозора.
...Я знову тут. Минуло двадцять літ.
Біля ставка мені зустрівсь
Рибалка-дід. Пораду дав:
«Прислухайся до поклику душі,
Робота є в селі, професії хороші,
І там працюй, де більш потрібна ти,
Але не там, де платять більші гроші.
Пиши вірші про славних земляків
І про події на земній планеті,
Про те, що матінка-земля
Годує всіх: від хліборобів — до поетів».
Я згодна з ним.
Знайду слова, щоб розказати
Всім про неї, умиту росами,
В весняному вбранні,
Величну й чарівну красу
Землі моєї.

Шипшина

Шипшина одцвіла,
Скінчилось літо.
Сердитий вітер обтрусив
Рожеві квіти.
Червоний плід
Залишивсь на кущі.
Навколо осінь.
Сум. Ідуть дощі.

Любити хочу...

Оця весняна круговерть
Все переплутала: думки і мрії,
Хоча роки, мов лебеді, спливли
Давно у вирій...

Вже й сонце покотилось до межі,
І літа бабиного павутиння
Ніс лоскоче, а серце розуму шепоче:
«Далебі, любити хочу...»

Пісня

Учора вранці зозуля сіра в садку вишневім на гілку сіла.
Вона сиділа, роки кувала, нещасну долю пророкувала. —
Ой тату й ненько, ой добрі люди, ой що за горенько мені буде?
Сьогодні вранці зозуля сіра знялася з гілки та й полетіла чи в гай далекий,
а чи у вирій, а мене, бідну, покинув милий.
Покинув милий, не знаю за що, я ж не погана і не ледащо.
Зозуля сіра в садку кувала, щоб я коханого забувала.

Три пряники

Наснився бабі дід,
як був ще молодий
й носив гостинці їй
із міста щонеділі,
а серед них — три пряники,
мов сніг, солодкі, запашні,
пухкі та білі.
Роки спливли,
мов повінь весняна,
давно вже він під дубом спочиває...
Вона ж самотньо так схилилась
край вікна і діда, як колись,
із міста виглядає,
бо їй запам'яталися навік
гостинці, що дарили руки милі,
а серед них — три пряники, мов сніг,
солодкі, запашні, пухкі та білі.

Летять за обрій...

Летять за обрій мої дні весною, влітку,
вже вересень подарував мені осінню квітку,
вже листопад упав на сад,
а грудень коси сріблястим інеєм вкрива,
а серце просить, а серце просить у Творця
ще одну днину.
Якщо не можна цілий день,
то хоч годину...
Уклінно просить у Творця —
не долюбило до кінця.