О творчестве Сергея Левина

/Files/images/levin.jpgСергей ЛевинТвори сучасного барда і поета Сергія Льовіна ще мало відомі читачеві. Прихід С. Льовіна у поезію зовні може видатися дещо незвичним, хоча, на мою думку, він цілком закономірний і внутрішньо зумовлений. Незвичність полягає насамперед у тому, що він ніколи не мав професійного стосунку до словесності, не закінчував літературних курсів, не здобував філологічної освіти. Не підштовхувало до літератури й родинне оточення: у сім'ї ніхто не був причетний до літератури чи журналістики. Проте так склалося, що, осягнувши складності вищої військової освіти і віддавши понад два десятки років службі у війську, він зберіг поетичний подих молодості, залюбленість у поетичне слово і пісню. Сьогодні поезію і пісню С. Льовін вважає своїм другим покликанням. І в цьому є певна закономірність, якщо взяти до уваги деякі деталі його життя.

Замолоду С. Льовіна на поезію надихала атмосфера рідного міста Ізмаїла, що на березі Дунаю (стань над швидкоплинною рікою і сягай поглядом аж у Румунію, милуйся затуманеними відрогами Карпат!). Це місто віддавна було культурним осередком на півдні України, хоча як візитну картку пропонували кліше "Измаил - город русской слави". При цьому поза кадром залишалась уся новітня історія краю, особливо - культура. І це при тому, що в місті сформувалася оригінальна художня школа, відомими стали картинна галерея, виставки живопису місцевих художників. Плідно працюють різноманітні літературні й музичні колективи. Та діяв стереотип, кліше. Щоправда, про ратні подвиги й батальні перипетії під Ізмаїлом часів О. Суворова мало нагадувало саме місто, тихе й умиротво­рене, а більше - поодинокі монументи та ще... постійне навертання до минувшини. Однак історичні тумани спогадів не заступали сьогодення: про себе щораз нагадували буйство й краса південної природи, притягальна чарівливість представників різномовних народів, які зійшлися звідусіль і залишилися у цих краях співгосподарями. Українці, росіяни, болгари, молдавани, цигани, гагаузи і ще...і ще... і ще... І кожен - зі своїм, рідним, незрадженим, кожен - напружено-сторожко на варті свого культурного скарбу. Калейдоскоп різностей у локальній єдності й щоденній узвичаєній гармонії.

Пізніше, коли доля закинула кадрового офіцера С. Льовіна у казахські степи й зауральські простори, у тих позаукраїнських далечінях тепло опоетизованих спогадів про рідні українські краєвиди, проривалося ритмізованими й римованими рядками. Так поставали рядки, що зігрівали, кликали, озивалися щемом... і народжували бажання співати:

Где трезубец Дуная вонзается в Черное море,
Наготы не скрывая, пьет огненный шар синь небес,
Я оставил себя без забот, без нужды й без горя,
Я оставил здесь мир без вражды й насилия без.
(Где трезубец Дуная вонзается в Черное море)

Ці рядки, позбавлені вишуканих поетичних образів, повертали їх авторові рівновагу в щоденне складне буття військовика. Рідним місцям - Ізмаїлу, Дунаю, околицям присвячена значна кількість поетичних рядків. Це і вірші «з нагоди», які стали ілюстрацією хрестоматійно відомих історичних подій ("Здравствуй, город на реке"), це й імпульсивна реакція на якусь пам'ятну деталь подунайського довкілля, теплий спогад про якусь приємну подробицю, яка враз зроняла суголосний порух думок і почуттів.

Ностальгічна повернутість у спогад про «малу вітчизну» інколи проривається у поетичних рядках афективною гіперболізацією, що нагадує далеку добу одописання, хоча укорінення в сьогодення залишає у творах свій слід, не дає змоги остаточно поринути в неземні високості:

Не зря красот ценительница - лира
Сюда звала поклонников своих
Черпнуть небес, усыпанных сапфиром,
В пейзаж мечты добавить яркий штрих,
Рвануть туманным утром на Репиду,
Пронзив байдаркой камышовый лес,
И в диких плавнях встретить Атлантиду
Свою - страну невиданных чудес.
(Наш перекресток снова оживет).

Тематично окремий цикл творять поезії про армійську службу, якій автор вірний усе своє свідоме життя. Це літопис армійського буття, поданий у творах то з романтичним піднесенням, переповненням гордості за належність до стану захисників, до касти обраних - офіцерів, то проривається сум і сумніви, розчарування й тривога. Показовими є рядки:

Мне надоело расставаться
С родными, близкими людьми,
По захолустьям век скитаться
По чьей-то воле, черт возьми!
Я сыт по горло болтовнею
О долге, чести. И скажу:
Не рад чужой земле, порою
Не знаю сам, кому служу.
(Хочу достойно жить).

Віддає С, Льовін данину й злободенності з усіма її не впорядкованостями, складностями, дратівливою й нетривкою буденністю. Такі вірші (як, наприклад, «Очередь») швидше виявляють громадську небайдужість автора, ніж власне поетичний неспокій. Та попри всю позірну заангажованість поточним життям у поезіях над усім цим вивершуються проблеми етичні: добро і зло, честь і безчестя, мужність і зрада; саме вони, а не скороминуще сьогодення, займають увагу автора.

Назагал у тематично різнопланових віршах С. Льовіна переважають інтимні мотиви. Саме вони визначають домінантну тональність його творчості. Довкілля, ліричний об'єкт подані з симпатією, співпереживаючи. Він не боїться довірити паперові свої найпотаємніші помисли, виказати щирі почуття:

Какую чашу теплоты
Испил я раз на склоне дня,
Когда сказала тихо ты
«Я буду ждать тебя»...
Но вот что радует меня:
Твой голос слышу й сейчас,
В плену твоей улыбки я
И в отраженьи глаз.
(Какую чашу теплоты).

Автор так само щирий, коли його долають сумніви, коли охоплює розчарування: "Забудь меня, я не хочу / Причиной быть твоей печали..." (Забудь меня).

Поезії С. Льовіна - без претензій на модерн чи акцентовану оригінальність. Його твори не обтяжені неприродно вишуканими образами чи алюзивними конструктами, хоча автор і не відмовляється повністю від них, проте не перенасичує ними текст. Це передусім реалізоване прагнення висловити те, що в момент творення не можна було не сказати. Настроєвість, нерідко — імпульси чуттєвості, огорнені ритмом і римою, виказують постійні поетичні пошуки автора.

У поезіях С. Льовіна читача прихиляє щирість багатьох рядків, відчуття тепла, яке вони полишають:

Рассвет обошел все дома й проулки,
Багрянцем раскрасив их й обогрев,
Он дарит нам щедро лекарство прогулки
И нового дня голосистий запев.
(Столичний мотив)

Окремі візуальні й звукові образи-знахідки, вдало подані у структурі твору, вкарбовуються в пам'ять ("Небо упало / Прямо на криши").

Частину текстів віршів С. Льовін писав як слова пісень, до яких він пізніше (чи водночас з текстом) створював музику. Це не частий випадок поєднання в одній особі поета й музиканта. І це все йде від внутрішнього відчуття ритму, від якого автор впевнено простує до змістовної поезії, до ваговитого поетичного образу.

Павло Гриценко,
доктор філологічних наук, професор. м. Київ

Стихотворения Сергея Левина

Родная сторонка

Задремали, разлегшись вдоль речки,
Притомившиеся холмы.
Под лягушачий хор недалече
Куликов восклицанья слышны.

И укрыло багряной накидкой
Заходящее солнце весь лес.
Прикоснулись прохладной улыбкой
К травам сумерки волей небес.

Где-то плещется серая утка
И теплом завлекает костер,
Поплавок, в ожидании чутком,
Терпелив и чертовски хитер.

Здесь, у берега, в месте укромном
Нас припрячет высокий камыш.
Накупавшись, о многом мы вспомним
Под ухи ароматы и тишь.

Кто расскажет о славной рыбалке,
Что свалилась подарком на днях,
Кто откроет секрет о русалке,
Оказавшейся в чьих-то сетях.

Песни наши звучать будут звонко
И твориться начнут чудеса.
Сохрани же, родная сторонка,
Наших душ молодых голоса.
1991 г.

Здравствуй, город на реке (К 200-летию штурма крепости Измаил)

«О! ежели издревле миру
Побед славнейших звук гремит
И если приступ славен к Тиру, -
К Измаилу больше знаменит...»
(Г.Р. Державин)

Был здесь раньше древний Смил,
А сегодня Измаил
Протянул объятия Дунаю.
По гудкам в порту речным
И воротам крепостным
Я за сотни верст его узнаю.
Каждый вам расскажет, как
После яростных атак
Прорубил окно в Европу с юга
Сам Суворов. А Тучков
Основал тут (будь здоров!)
Новый город - в том его заслуга.
Память о себе хранят
И суворовский солдат,
И матрос флотилии Дунайской.
Запорожцы-казаки,
Репнина ура-полки
Брали стену наравне с Китайской.
Неприступный бастион
Осаждал Багратион,
Комендантом службу нес Кутузов.
Котляревский же у нас
Разговор услышал раз
Огненного Марса с милой Музой
В междуречье у озер
Разводить души костер
И зимой, и летом обожали
Гости с Шипки и Невы,
Даже с Темзы и Москвы -
Пушкин, Байрон, Ботев и Державин.
В изумрудной дымке дня
Поприветствуют меня
Купола Покровского собора.
Обойду турецкий ров -
Пригласит во глубь веков
Старая мечеть у косогора.
Ведь не даром Святослав,
Здесь однажды побывав,
Возвести столицу собирался
В наших солнечных местах,
А Высоцкий неспроста
В Измаиле в лучшем фильме снялся.
Здравствуй, город на реке!
И в далеком далеке,
И вблизи тебя я воспеваю.
Вечно юный и седой,
Мой родной, перед тобой
Шляпу я с почтением снимаю.
1991 г.

Дорога дальняя

Дорога дальняя,
снега чуть талые.
Деревья белые
плывут кораллами
Под солнцем утренним
спит дымка синяя:
В миг пробуждения
люблю Россию я.
То птица встречная
взгляд унесет с собой,
То долетит с небес
вдруг колокольный бой.
Поземка лентою
к колесам тянется,
А милый облик твой
со мной останется.
1992 г.

Можно уехать в столицу

Можно уехать в столицу
Или податься в моря,
Можно рвануть за границу,
Чтобы «отдать якоря»,

Гладить скелет Колизея,
С Эйфеля башней плясать,
В тропиках жарких Брунея
Грезы дождями смывать,

Рвать Альбиона туманы
Желтыми струями фар,
Даже отведать нирваны
С берега Ганга нектар.

Только чужое там небо,
Не развернуться душе.
Вкуса домашнего хлеба
Не ощутишь там уже.
1997 г.

Ожидание перемен

Хлещет ветром холодным февраль
По щекам беззащитных домов.
В их стеклянных глазах спит печаль
От прочитанных зимних томов.

В их стеклянных глазах спит печаль,
Но никто ее суть не поймет.
И чего-то домам очень жаль,
И чего-то им недостает.

Вот костлявые ветви осин
Беспокойство качают свое,
Где последовательность причин
По следам причиняет бытье.

Где последовательность причин
Вяжет следствия цепь без конца,
А рождений отсчет и кончин
Всех ведется по воле Творца.

Город просинью уличных вен
Вмерз в горбатость усталых холмов.
Ожиданье больших перемен,
Осязанье весенних шагов.

Ожиданье больших перемен:
Будет холод иль будет жара,
Что дадут перемены взамен
Тех мгновений, что были вчера?
1997 г.

Кол-во просмотров: 568