Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Краєзнавство
- Письменники та поети Ізмаїла
- Таміла Кибкало
Автобіографія Таміли Кибкало
Я не поет, я тільки літописець,
Мережу на листках події днів
І часто плачу з того, що я бачу
Від баченого боляче мені.
Таміла КИБКАЛО
Мій прадід Микола Кибкало і прабабуся Тетяна родом із містечка Кобеляки Полтавської губернії. Мали п'ятьох синів і од-ну доньку Одарку. В кінці XIX століття переселилися на Харківщину, де земля була дешевша, бо мали одружувати синів-красенів Семена, Олексія, Івана, Йосипа та Кирила і дати наділ землі на господарство кожному.
Йосип (у майбутньому мій дід) одружився з дівчиною із сусіднього села Настею Олійниківною. Але не довгим було те одруження, бо померла вона від запалення легенів, залишивши молодому вдівцеві трирічного сина Олексія (в майбутньому мо¬го батька). Хлопчик ще не міг зрозуміти, що мати померла, за-глядав у вікно і кликав її: "Мамо, ку-ку, мамо, ку-ку..." А вона ле-жала на лавці під образами і не відкликалася.
Мій дорогий батечко не мав щастя зранку, не мав і на останку...
... І не забуть мені ніколи тих доріг,
Де синім полум'ям палав Петрів батіг,
Де батечко казав мені: "Таміло,
Вчись на поета, з тебе буде діло."
Роки спливли, мов повінь весняна,
Давно вже він під дубом спочиває,
А серце батькові відлунює слова
І батькову пораду пам'ятає...
Мої батьки Олексій Йосипович і Галина Мартинівна знали багато народних пісень, казок, цінували дотепне народне слово. А що вже гарно співали, про це й досі згадують наші односельці.
Я народилася у мальовничому селі на Харківщині в серпні 1937 року і була другою донькою в сім'ї.
Дитинства крила спалені війною.
Після закінчення середньої школи стала студенткою Мелітопольського державного педагогічного інституту. Через п'ять років отримала диплом вчителя хімії та біології і по комсомольській путівці поїхала на цілину. В 1964 році приїхала в Ізмаїл до сестри і навіки приросла серцем до краси Придунайсько краю. В Ізмаїлі 22 роки працювала викладачем кафедри хімії загальнотехнічному факультеті Одеського технологічного інст туту холодильної промисловості.
Вірші почала писати після сорока років. Автор богатьох дитячих книжок-розмальовок «Веселинка», «Малюнок-подаруно «Маленькое чудо», «Замечательньїй рисунок» і укладач трьох «Зеленьїй кот», «Солнечньїй лучик», «Первьіе ласточки» та інших.
В 1991 році при Ізмаїльському літоб'єднанні організувала молодіжний музично-поетичний клуб «Причал». Часто відвідую школи і маю велику радість від спілкування з учнями. Складаю вірші до дитячих малюнків.
Бажаю всім здоров'я, миру і любові.
Таміла Кибкало
Творчість Таміли Кибкало
ДО ЧИТАЧА
З моїх страждань народяться пісні.
Веселі чи сумні — не знаю.
Цвісти в них будуть квіти весняні
На березі блакитного Дунаю.
В них подих вітру і пташиний спів,
Стук дятла на старій осиці
І шелест листя змішаних лісів,
І все, що в кольорових снах насниться,
І все, що бачу я тут наяву,
Бо в Придунав'ї вже давно живу
На грішній і святій землі,
Де губляться зірки в густій імлі,
Де сонце восени гаряче,
Де горлиця радіє й плаче.
А що віщує? Радість чи біду,
Коли на зустріч з читачем іду?
ВЕСНА НА ДУНАЇ
Квітує весела весна на Дунаї,
У вербах зелених зозуля кує,
А сонце сміється, і сміх його ллється
На квіти, на трави, на серце моє.
І серце, мов пташка, весною радіє,
Вбирає у себе ранкову красу.
На крилах натхнення, на крилах надії
Красу усім дітям у пісні несу.
НА МОРВОКЗАЛІ
Ансамблю «Кобзарська дума» присвячую
Вдень цей вересневий
Знов вернулось літо,
Сонце припікало, як сковорода,
А на морвокзалі
Пломеніли квіти,
І поміст гойдала річкова вода.
В залах продавали,
В залах купували,
Чулися розмови, не жаліли слів.
А жінки співали,
З вітром розмовляли,
І летів за обрій той чудовий спів.
Слухали їх верби,
Береги і хвилі,
Обіймало сонце із усіх сторін...
Золоті таланти,
Кобзарочки милі,
За пісні чарівні
Мій земний уклін.
МОЄ СЕЛО
Моє село Очеретяне —
Село українське, звичайне.
Біленькі хати у садках,
І очерет в ріжку ставка.
Стрункі тополі край села,
Мов вартові, стоять в дозорі.
Для мене починалась звідціля
Моя країна неозора.
...Я знову тут. Минуло двадцять літ.
Біля ставка мені зустрівсь
Рибалка-дід. Пораду дав:
«Прислухайся до поклику душі,
Робота є в селі, професії хороші,
І там працюй, де більш потрібна ти,
Але не там, де платять більші гроші.
Пиши вірші про славних земляків
І про події на земній планеті,
Про те, що матінка-земля
Годує всіх: від хліборобів — до поетів».
Я згодна з ним.
Знайду слова, щоб розказати
Всім про неї, умиту росами,
В весняному вбранні,
Величну й чарівну красу
Землі моєї.
ШИПШИНА
Шипшина одцвіла,
Скінчилось літо.
Сердитий вітер обтрусив
Рожеві квіти. Червоний плід
Залишивсь на кущі. Навколо осінь. Сум. Ідуть дощі.
ЛЮБИТИ ХОЧУ...
Оця весняна круговерть
Все переплутала: думки і мрії,
Хоча роки, мов лебеді, спливли
Давно у вирій...
Вже й сонце покотилось до межі,
І літа бабиного павутиння
Ніс лоскоче, а серце розуму шепоче:
«Далебі, любити хочу...»
ПІСНЯ
Учора вранці зозуля сіра в садку вишневім на гілку сіла.
Вона сиділа, роки кувала, нещасну долю пророкувала. —
Ой тату й ненько, ой добрі люди, ой що за горенько мені буде?
Сьогодні вранці зозуля сіра знялася з гілки та й полетіла
чи в гай далекий, а чи у вирій, а мене, бідну, покинув милий.
Покинув милий, не знаю за що, я ж не погана і не ледащо.
Зозуля сіра в садку кувала, щоб я коханого забувала.
ТРИ ПРЯНИКИ
Наснився бабі дід,
як був ще молодий
й носив гостинці їй
із міста щонеділі,
а серед них — три пряники,
мов сніг, солодкі, запашні,
пухкі та білі. Роки спливли,
мов повінь весняна,
давно вже він під дубом спочиває...
Вона ж самотньо так
схилилась край вікна і діда,
як колись, із міста виглядає,
бо їй запам'яталися навік гостинці,
що дарили руки милі, а серед них —
три пряники, мов сніг, солодкі,
запашні, пухкі та білі.
ЛЕТЯТЬ ЗА ОБРІЙ...
Летять за обрій мої дні весною, влітку,
вже вересень подарував мені осінню квітку,
вже листопад упав на сад,
а грудень коси сріблястим інеєм вкрива,
а серце просить,
а серце просить у Творця
ще одну днину.
Якщо не можна цілий день,
то хоч годину...
Уклінно просить у Творця —
не долюбило до кінця.