Сергій Льовін

/Files/images/levin.jpg«Сергій Льовін. Народився 09. 11. 1955 р. у м. Ізмаїл. Входження в літературно-мистецьке життя поета-барда Сергія Льовіна може видатись, на перший погляд, дещо незвичним. Професійно словесністю ніколи не займався, філологічної освіти не здобував. Проте ще з дитинства захоплювався малюванням, складанням віршів, грою на музичних інструментах (акордеоні, гітарі, балалайці).

У 1980 закінчив із відзнакою Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище. Під час навчання виступав у складі ВІА «Балада» (соло-гітара). Потім були роки служби та навчання у військах, Національній академії оборони України.

Кадровий військовий, полковник, вірний усе життя армійській службі, він, водночас, ніколи не полишав поезії та музики. Автор трьох поетичних збірок віршів і пісень: «Зажечь рассвет» (Одеса, 2001), «Найти себя» (Київ, 2012), «Життя на зламі» (Київ, 2023). (Друга та третя збірка – українською та російською мовами).

Проблемно-тематичний спектр творчості Льовіна назагал різноплановий: багатогранність світу, філософські роздуми про вічні проблеми (добро/зло, честь/безчестя, мужність/зрада), армійське буття, сокровенні почуття й переживання. В його ліричних одкровеннях рельєфно прочитуються фольклорно-літературні асоціації. Значний пласт творчого доробку митця присвячено рідним пракореням (Ізмаїлу, Дунаю) та спогадам про дорогі серцю краєвиди. Очевидним є й широкий діапазон тональностей – від романтично піднесеного пафосу, що інколи межує з одописанням, і до позірної заангажованості тривіальними речами та укоріненням у насущну буденність, подекуди із гумористично-жартівливими вкрапленнями. Проте переважно поет виявляє граничну щирість душі, відкритість до світу, до відвертого діалогу з читачем. Тому й закономірним є глибокий ліризм його рефлексій та одкровень, що визначає стильову домінанту творчої манери. Наскрізний імпульс настроєвості віршів повсякчас підсилюється органічним відчуттям ритму, мелодики вислову.

В особі Льовіна щасливо поєднався хист проникливого лірика й талановитого музиканта. Більшість його текстів покладено на музику самим поетом. Він є учасником, лауреатом та членом журі багатьох Всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів поезії та авторської пісні. В його доробку чотири студійні («Миражи», «По струне – к сердцу», «Позвольте на Вас наглядеться», «Жизни истоки») і чотири нестудійні альбоми («Наш путь», «Дорисуй лето», «За рюмкой чая», «Ожидание перемен»). На пісні поета знято фільми, відеокліпи, записано теле- і радіопередачі на студіях Києва, Одеси та Ізмаїла («УТ-1», «Гравіс», ЦТРС Міністерства оборони України, «МОРСКОЙ РЕГИОН», студія «БРАВО», Ізмаїльське ТБ, «Українське радіо»). Вірші Сергія Льовіна перекладено українською та французькою мовами, видавалися у багатьох газетах, журналах та поетичних збірках...».

Із невиданої через повномасштабну війну Росії проти України антології «Трезуб Дуная» російськомовних поетів Придунав’я, серія «Поезія Буджака» (випуск 4)

Творчість Сергія Льовіна

УКРАЇНА ЄДИНА*

От эпохи великих князей до космической эры,

От Полесья до Черного моря – особый удел:

Перекресток дорог и обитель несломленной веры,

Вдохновенья источник и слов начинанье, и дел.

Приспів:

Україна єдина –

Це моя Батьківщина.

Від Карпат до Донбасу

Відлік київський часу.

Украина единая –

Над степями, долинами

Небо настежь распахнуто

И жнивьем ветры пахнут так.

І куди б не літав я, додому покличуть лелеки,

І яких би не чув, а найкращі є рідні пісні.

Я запрошую друзів з країн і близьких, і далеких

Восени – на врожай, за новим відчуттям – навесні.

Приспів.

Я люблю эту вечную землю в любую погоду,

Я последние силы отдам, чтоб стояла она.

И несут сокровенные думы днепровские воды,

И зовет черноморская чайка, и шепчет волна.

Приспів.

Нас єднає намистом велика козацька родина,

Наші груди наповнює вітер свободи п'янкий.

І цвіте над криницею рясно червона калина,

І рушник кожній хаті дарує свій гомін дзвінкий.

Приспів.

2002, 2019

* К одноименному Открытому конкурсу программ региональных телерадиоорганизаций в Одессе.

РОДНАЯ СТОРОНКА

Задремали, разлегшись вдоль речки,

Притомившиеся холмы.

Под лягушачий хор недалече

Куликов зазвучали псалмы.

И укрыло накидкой багряной

Заходящее солнце лесок,

И на травы небесною манной

Пали сумерки, выдержав срок.

Где-то плещется серая утка

И теплом завлекает костер,

Поплавок, в ожидании чутком,

Терпелив и чертовски хитер.

Здесь, у берега, в месте укромном

Нас прикроет высокий камыш.

Накупавшись, о многом мы вспомним

Под ухи ароматную тишь.

Кто расскажет о славной рыбалке,

Что свалилась подарком на днях,

Кто откроет секрет о русалке,

Оказавшейся в чьих-то сетях.

Наши песни звучать будут звонко –

И твориться начнут чудеса.

Сохрани же, родная сторонка,

Наших душ молодых голоса.

1991

ЛЕТО 70-ГО В БРЭИЛЕ

Юное, милое

Лето в Брэиле, где

Брызги дунайской воды,

Улочки людные,

Речи пречудные,

Скрипки валашской лады.

Кляссер для марок,

Картина в подарок,

Встреч и событий галоп,

Галстуки модные,

Взгляды свободные,

Жизнь – ароматный сироп.

Кофе с сигарами

Группами, парами,

Мяч – хоть к ноге привяжи,

Хлопоты дедушки,

Локоны девушки,

Писем – свои тиражи.

2000, 2021

ЗДРАВСТВУЙ, ГОРОД НА РЕКЕ!

(К 200-летию штурма крепости Измаил)

Был здесь раньше древний Смил,

А сегодня Измаил

Протянул объятия Дунаю.

По гудкам, в порту, речным

И воротам крепостным

Я за сотни верст его узнаю.

Храбрый воин Святослав,

Здесь однажды побывав,

Собирался возвести столицу

В наших солнечных местах,

А, вот, Момот не за страх,

А за совесть охранял границу.

Мчат стремительно века

В сети Смила-рыбака,

Полные походов и сражений.

Запорожцы-казаки

И дунайцы-моряки

Попадали в них без сожалений.

Там, где степи сушат взор

И рогоз плетет узор,

Прорубил окно в Европу с юга

Атаман Иван Сирко,

А, со временем, Тучков

Город основал – его заслуга.

Флаг Свободы поднимал

Ипсиланти генерал,

Подружил со славою Суворов.

Котляревский же у нас

Слышал, кажется, не раз

Марса с милой Музой разговоры.

В междуречье у озер

Разводить души костер

Обожали (и Буджак не против)

Гости из краев и стран

Ближних, дальних – каждый зван –

Коцюбинский, Пушкин, Байрон, Ботев.

В изумрудной дымке дня

Поприветствуют меня

Купола Покровского собора.

Обойду турецкий ров –

Пригласит во глубь веков

Старая мечеть у косогора.

Здравствуй, город на реке!

И в далеком далеке,

И вблизи тебя я воспеваю.

Где бы ни был, в час любой,

Мой родной, перед тобой

Шляпу я с почтением снимаю.

1991, 2021

НАША ОСЕНЬ

Что нам осень подарила

Знаем только мы с тобой –

По ночному Измаилу

Провожал тебя домой.

Звезды падали, сгорая,

И фонарь мигал вослед.

Путь вдоль берега Дуная –

Это путь меж «да» и «нет».

Припев: Ах, эта осень нас с тобой уносит

Туда, где ночью не уснуть опять.

Ах, эта осень нас с тобою просит

Не забывать ее, не забывать.

И лукаво улыбалась

Любопытная луна:

Ей такая роль досталась –

Тайны все хранит она.

Пусть зима, как неизбежность,

Эту осень заметет,

Берегу твою я нежность,

Образ твой во мне живет.

Припев.

1995

ВСЕГДА ВОЗВРАЩАЮСЬ ДОМОЙ

Пусть декабрь перекроет дороги пургой,

А июль крымским солнцем поманит,

Будь у райских ворот я одною ногой,

Но другая сюда перетянет.

Где б я ни был, всегда возвращаюсь домой,

Чтобы Родиной душу наполнить,

Чтоб услышать поющий дунайский прибой

И опять, расставаясь, напомнить:

Припев:

Измаил, я с тобой не прощаюсь навек,

И в любви не иссякнут признанья.

Просто жизнь продолжает свой спринтерский бег,

И я вновь говорю: «До свиданья!»

Что поделать, у каждого доля своя:

Одного держит цепью на месте,

А другого бросает в чужие края

И по письмам дозирует вести.

Вот и мне все покоя никак не дает,

Уж куда только ни засылала.

Но не сладок чужбины искусственный мед –

И опять я твержу все сначала:

Припев.

Здесь от дел и от праздников не устаю,

А дышу – не могу надышаться.

И желанья, и мысли в бессменном строю:

Им в Краю бессарабском – по двадцать.

Отошел от причала, трубя, теплоход,

Чтоб вернуться когда-нибудь снова.

Так и я, отправляясь в свой дальний поход,

Повторяю всегда слово в слово:

Припев.

1995

У СТЕН УСПЕНСКОЙ ЦЕРКВИ В ИЗМАИЛЕ

Остров памяти – церковь Успенская

И о павших в великом сражении,

И о вере, гонимой забвением,

И морозами взятой крещенскими.

Сколько их, здесь навеки оставшихся,

«Середой Земли руськой»* всех принятых

И волнами беспамятства вымытых,

Под ветрами безверья распавшихся?

Остров совести – крик один, пост один

В море стонов, к прозренью взывающих,

Я стою пред тобой, умирающим,

И молю: «Сохрани тебя, Господи».

1997

* Из изречения киевского князя Святослава о крае в низовье Дуная: «То есть середа в Земле моей».

ИЗМАИЛЬСКАЯ СКАЗКА

В N-ном веке в Измаиле

Дед и Баба жили-были.

Жили-были, вроде бы, в охотку.

Баба то в саду с мотыгой,

То варила мамалыгу,

Дед ловил дунайскую селедку.

Спел ячмень, заря вставала,

Но чего-то не хватало

Бабе в трех привычных измереньях.

То ли Рыбки золотой,

То ли Курочки рябой,

А, быть может, чудного мгновенья.

Ей бы радоваться жизни,

Да мешает нрав капризный,

А еще ведь Внучка подрастает.

Что им Репка в огороде,

Сарафан давай по моде

И на белом пароходе по Дунаю.

И пошел Старик по свету

Помощи искать, совету

У Катигорошка и Жар-птицы.

Хитрый Петер, Фэт-Фрумос*

Лбами бились о вопрос:

Как же сделать явью то, что снится?

А Старухе шепчет Ветер:

«Дед Ягу, наверно, встретил

Или Леший пригласил на пиво...»

Стала Баба бить тревогу,

Сразу бросилась в дорогу

И пропажу отыскала живо.

И стоит зимой и летом

Тот же дом под очеретом,

Где всегда есть и вино, и сало.

В N-ном веке я там был,

Вдоволь ел и в меру пил.

По усам текло и в рот попало.

2003

* Герои украинских, русских, болгарских и молдавских сказок.

НАВАЛА

І знов нескінченна ординська навала:

Здригається, стогне від болю земля.

Диявола посмішка дика, зухвала

Гримить, надсилає «дарунки кремля».

Для Бучі, для міста той Діви Марії,

Яку повсякчасно шанує весь світ.

Ламає безжалісно крила у «Мрії»,

Гвалтує, грабує та знищує рід.

І знов моя ненька квітуча палає,

І матері крики, і сльози дитя,

І мін на полях сумнозвісні врожаї,

І батьківська кров за майбутнє життя.

І рай на землі обертається пеклом,

І вдень завивання сирен, і вночі.

В підвалах, метро, бомбосховищах смеркло

І присмак калюжі у роті гірчить.

І знов Україна, як брама Європи,

Рятує чужих дідусів та бабусь.

Прийде Одіссей, оживе Пенелопа…

Я вірю, відродиться Київська Русь.

28 червня 2022

ЖИТТЯ НА ЗЛАМІ

Нам випало жити на зламі століть,

Де іноді чути, як скеля тремтить

Від вітру щоденних, вражаючих змін:

Він тих, хто прозрів, піднімає з колін.

Нам випало жити на зламі епох,

Де кожен собі і володар, і бог,

А хто був рабом та супутником смут,

Отримав можливість звільнитись від пут.

Нам випало жити на зламі світів,

Де зло та добро бачать з різних кутів,

Де злам по кордонах, в ділах та словах,

В серцях розфарбованих та головах.

Нам випало жити на зламі життя

За мить до «прильоту», за крок в небуття,

Де в кожного кроку є спроба одна,

Де в кожної миті найвища ціна.

2022

КОЛИ ПРАВДА ЗА НАМИ

Відомо: де тонко, там рветься ланцюг.

Нарешті дізнались: хто ворог, хто друг,

Хто потайки точить сокиру на нас,

Хто ділиться з нами останнім в цей час.

Хто здатен в окопах сирих на дива,

Хто з нами «Червону калину» співа,

А хто, скаженіючи, бреше, як пес,

Для кого пожежа чиясь – лиш процес.

Але до Свободи не стримати рух,

Незламний – в боях загартований дух.

І кожен наш воїн став вартий сімох,

Бо правда за нами, бо з нами сам Бог.

2022

Кiлькiсть переглядiв: 1032